Наймолодші ГЕРОЇ МАЙДАНУ...

Від 22 січня до 20 лютого 2014 року було вбито понад сотню невинних людей, які без зброї та захисного спорядження захищали свою гідність та свободу своєї держави. Посеред Героїв Небесної Сотні є зовсім юні... Згадаймо наймолодших з них!

Сергій Нігоян, 20 років, вірменин за походженням, громадянин України. Народився і жив у селі Березнуватівка Дніпропетровської області. Був єдиною дитиною в сім’ї. Його родина переїхала до України, рятуючись від війни у Нагірному Карабасі. Займався легкою атлетикою та східними єдиноборствами, навчався в Дніпродзержинському коледжі фізичного виховання.

Назар Войтович, 17 років, мешканець с. Травневе Збаразького району Тернопільської області. Навчався у Тернопільському кооперативному коледжі на дизайнера. Любив живопис, цікавився козаччиною.

Устим Голоднюк, 19 років, мешканець міста Збараж Тернопільської області. Навчався у Бережанському агротехнічному інституті. На Майдані від листопада. Під час нападу силовиків 30 листопада був сильно побитий, але згодом знову повернувся на Майдан.

Роман Гурик, 19 років, житель міста Івано-Франківська. Був студентом філософського факультету Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника.

Владислав Зубенко, 22 роки, мешканець м. Харкова. Працював на Південній залізниці. Цікавився історичною реконструкцією.

На Майдан приїхав у лютому в лицарських обладунках, зголосився до сотні самооборони.

Олександр Плеханов, 22 роки, киянин. Студент 5 курсу архітектурного факультету Київського національного університету будівництва та архітектури. Захоплювався танцями.

Але Герої й досі живуть посеред нас. Такими є п’ятеро хлопців зі Львова, яких назвали Янголами Інститутської.

Це історія про п’ятьох друзів, які 20 лютого відчайдушно кинулись на передову, аби з-під куль снайперів витягти поранених та забрати полеглих активістів Майдану.

Хлопці, на той час студенти львівських вишів, дружили давно, вони сусіди, навчалися в одній школі, разом поїхали на Майдан, разом пішли на Інститутську і разом вижили!

Юнаки не просто рятували людські життя, але, самі того не усвідомлюючи, здійснили подвиг гідності. Ризикуючи власним життям та здоров’ям, вони знову і знову поверталися на передову – і кулі снайперів їх оминули.

Гідність треба відстоювати, а свободу треба берегти, особливо ту, яка дісталася ціною крові, крові юних Героїв Крут у 1918 році, крові української інтелігенції періоду Розстріляного Відродження 1930-их років, крові воїнів УПА, новітніх Героїв Небесної Сотні та Російсько-української війни, яка проливається й досі. А берегти ми її можемо лише своїми вчинками, шанобливим ставленням до своєї історії, культури та мови, бо до щасливого майбутнього ми йдемо лише тоді, коли добре пам’ятаємо минуле.